Наприкінці 2001 року Китай приєднався до Світової організації торгівлі, що стало точкою відліку для нових коригувань у всіх блоках зовнішньоекономічної політики Пекіна. Це стосується і так званої «територіальної відкритості» – практики створення зон з особливо пільговим інвестиційним режимом.

Адаптація китайського законодавства до норм Всесвітньої Торгової Організації (ВТО) передбачає надання іноземним інвесторам національного режиму господарювання. Інакше кажучи, повинні бути поступово скасовані введені свого часу спеціальні преференції для інвесторів з-за кордону, але при цьому іноземним компаніям повинен бути наданий доступ до раніше заборонених для них сфер господарства. Якщо не самі основи існування, то в усякому разі принципи функціонування створених в Китаї численних преференційних зон повинні при цьому істотно змінитися. Такі зміни у 2002-2004 рр. дійсно відбувалися, але вони були досить неоднозначними. І це свідчить, що «територіальна відкритість» за два з половиною десятиліття її здійснення перетворилася в складний, внутрішній суперечливий процес, що розвивається під впливом як різноспрямованих тенденцій у власній регіональній політиці, так і конфліктуючих між собою інтересів різних рівнів адміністративної ієрархії.

Спеціальні, особливі, вільні економічні зони (ВЕЗ) в КНР стали однією з ключових складової «китайського економічного дива».

Вільна економічна зона – обмежена територія в регіонах з особливим юридичним статусом та пільговими економічними умовами для національних або іноземних підприємців.

Китайські ВЕЗ ставлять в приклад, як одні з найефективніших у світі. А почалося все із Всекитайських Зборів Народних Представників в серпні 1980 року, коли постановою Постійного комітету були створені три з п’яти нині існуючих в Китаї вільних економічних зон.

П’ять вільних економічних зон Китаю

Всього в КНР п’ять вільних економічних зон:

• Шеньчжень
• Чжухай
• Шаньтоу
• Сямень
• Хашгар
• провінція Хайнань

Три зони було вирішено створити в Південній провінції Гуандун: частина Шеньчженя (з 2010 року статус ВЕЗ поширився на всю територію міста), Чжухай і Шаньтоу. В цьому ж році Пекін створив ще одну ВЕЗ в місті Сямень провінції Фуцзянь. П’ята ВЕЗ з’явилася у 1988 році, нею стала острівна провінція Хайнань. У 1990 році подібний статус отримав і шанхайський район Новий Пудун, проте традиційно виділяють саме 5 китайських ВЕЗ.

Крім того, існують 114 зон нових та високих технологій, 13 вільних митних зон, 14 зон прикордонного економічного співробітництва державного рівня, зони техніко-економічного розвитку державного рівня, а також Шанхайська зона вільної торгівлі. Всі вони по суті є особливими економічними зонами. Залежно від виду, в них діють ті чи інші пільги та преференції.

Зони техніко-економічного розвитку державного рівня

Національні зони економічного і технічного розвитку Китаю – це спеціальні райони КНР, які залучають прямі іноземні інвестиції. Зазвичай називаються «зонами економічного і технічного розвитку» або просто «зонами розвитку».

На національному рівні програма почала здійснюватися у 1978 році зі створення спеціальних економічних зон в трьох містах, що було частиною китайської економічної реформи. У 1984 році були створені зони економічного і технічного розвитку ще в 14 містах країни.

У даній програмі є свої плюси та мінуси. До плюсів відносяться створення нових робочих місць, збільшення економічного зростання (ВВП) і заохочення прямих іноземних інвестицій. За останні два десятиліття, завдяки появі економічних зон, Китай став промислово-розвиненою країною. Головними аспектами економічного зростання зон розвитку, які заохочують прямі іноземні інвестиції стали торгівля й експорт товарів виробництва. З іншого боку, зони економічного і технічного розвитку залежні від іноземних інвестицій. Так, наприклад, зони розвитку залежать від Гонконгу і його іноземних інвестицій, оскільки Гонконг є ринком вільної торгівлі. Виходячи з прикладу Шеньчженя, проблеми економічних зон можуть бути поділені на чотири категорії:

1. Витік іноземної валюти

2. Вартісна неефективність

3. Невдача в досягненні національних цілей

4. Злочини у сфері економіки та пов’язані з ними соціальні проблеми

Упродовж понад двох десятиліть Китай був однією з основних цілей глобальних інвестицій. В епоху світової кризи Китай зберігає стабільний темп зростання шляхом недорогої робочої сили, стабільного уряду, привабливих податкових ставок і підтримки іноземного інвестування урядом.

Навіщо Китай створив особливі економічні зони?

Мета створення таких зон – вирішення стратегічних завдань країни або окремих регіонів. З пріоритетних цілей ВЕЗ в Китаї можна виділити:

• створення умов для прискореного розвитку країни
• впровадження передових технологій у виробничу сферу Китаю
• освоєння іноземного досвіду управління всередині країни
• раціональне витрачання природних ресурсів Китаю
• створення сприятливих умов для вкладення іноземного капіталу в економіку країни
• підготовка власних національних кадрів Китаю
• примноження валютної виручки країни від експортних торгових операцій
• попередня «обкатка» планованих реформ і пов’язаних з нею заходів
• мобілізація фінансових ресурсів китайської еміграції

Цікаво, що незважаючи на багаторічну історію розвитку ВЕЗ, в Китаї досі немає єдиної законодавчої бази, яка контролює діяльність подібних зон. Кожна з них затверджується окремими постановами, а загальну координацію здійснює спеціальна міжвідомча комісія, куди входять представники різних міністерств, валютних управлінь та силові органи.

Отже, грамотне використання режиму вільних економічних зон – від ідеї створення до повної реалізації – коли враховані всі важливі моменти, включаючи розташування ВЕЗ, наявність недорогої кваліфікованої робочої сили, сприятливого податкового та митного режиму, добре організовану інфраструктуру і максимальні зусилля держави по скороченню корупції та бюрократії призводить до дуже позитивних результатів, спочатку для окремого регіону де заснована і працює ВЕЗ, а пізніше – для всієї держави.

Вячеслав Рублёвский